Батьки і діти
Одвічна тема — це батьки і діти,
Де всюди поруч радість і жура.
Тут завжди є причина порадіти
І місце є для щастя і добра.
Тут почуття безмежні, наче море,
Байдужості й лукавості нема.
Тут ділять порівно і щастя, й горе.
Та іноді вкриває щось пітьма…
Десь губиться тоді любов і ласка,
В стосунках добрих чорний кіт пробіг.
Зникає з поля зору гарна казка
І смуток через серце переліг.
Батьки і діти… І таке буває…
Та треба все ж прийти до джерела,
Де біг свій все на світі починає
І, де любов найпершою була.
Вона підкаже, як це врятувати,
І повернути на круги своя.
Бо та любов, яку дарує мати,
Це пристань найбезпечніша твоя.
Що б не було, та треба все стерпіти
І зважити, й пробачити не раз…
Бо найдорожчі — це батьки і діти.
А все останнє хай розсудить час

Батьки і діти — різні вікові групи і між ними в усі віки траплялись непорозуміння, бо старшим здається, що вони все знають і від своїх нащадків вимагають незаперечного виконання всіх канонів, які вони створили у цьому світі. У старших є досвід і мудрість, яких вони набули, набивши на лобі не одну і не дві ґулі. І їм обов’язково хочеться, щоб молоді вчились на чужих помилках, а самі помилок не робили і не набивали болючих гуль на своїх лобах. А молодим хочеться простору для польоту і вони летять у світ довірливо і невпевнено, роблячи ці помилки, щоб набути свого досвіду і своєї мудрості. Та й час постійно змінюється, відкривається людині нове бачення світу, своя мудрість, сучасна мораль та інші горизонти. Старші хочуть постійно оберігати, а молоді — позбутися опіки. Тому і виникають часто між батьками і дітьми різні непорозуміння. Та все це ще нічого. Завжди можна знайти компроміс, щоб були і «кози цілі, і вовки ситі». Але найстрашніше те, що часом стосунки між батьками і дітьми заходять у глухий і темний кут, з якого ніхто не може , а скоріше не хоче, знайти виходу. І в основі цих подій лежить зло, ненависть, заздрість, безпросвітна лінь, ненажерливість, словом, усі смертні гріхи людського буття, які поглинають найкращі почуття людини. І тоді нема в душі щирості, ласки, доброти, ніжності і найбільшого — великої людської любові, яка змінює людину і світ на краще. А затим приходить біда дорослим і дітям.

Людині треба вчитись бути мудрою, щоб уміти своєчасно змінити гнів на милість, простити і по-іншому глянути на ті обставини, в яких вона опинилась. Людині постійно потрібно вчитись жити між людьми, вдосконалювати свій характер, плекати паростки любові і доброти. І це стосується як молодих, так і старших. А молоді батьки, які тільки-тільки зустрілись зі своїми новонародженими дітками і ще не все уміють, і не все знають, повинні багато читати, звертатись до науки педагогіки та психології і придивлятись та прислухатись до вічної народної мудрості щодо виховання своїх дітей, щоб виростити їх добрими та мудрими, люблячими та щирими, розумними та сміливими, і головне — здоровими душею і тілом, бо поки діти малі — все залежить від батьків. Що закладуть батьки у серце і душу дитини, такою вона і піде у білий світ. А світ наш складний і багатогранний, у ньому нелегко знайти свою стежину, щоб прожити життя в гармонії з природою і людьми, щоб виконати головну місію, з якою людина приходить на Землю — нести у світ доброту і любов. Тому мені хочеться поговорити сьогодні саме про виховання дітей у сім’ї, у тому наймилішому, затишному і теплому родинному гніздечку, з якого усі ми вилетіли у свій час.

Батьки і діти — це любов і сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це — сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді — колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти…
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда і без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває
Й запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти — це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка не має меж!

Азбука виховання

Роль сім'ї у вихованні дітей

       Роль сім'ї у вихованні дітей – велика відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість.

      Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування її особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.

      В. Сухомлинський вважав, що сім'я – «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Але з досвіду роботи, ми знаємо. Що не кожна сім'я є саме таким «джерелом», не всі батьки мають певні знання про виховання дітей.

      Сімейне виховання – це процес досить складний і завжди пов'язаний з суб'єктивними факторами. Недосвідченість батьків, їхнє намагання опиратися виключно на на власний досвід, брак певних педагогічних знань навичок призводить до серйозних помилок.

      Однією з важливих передумов виховання в сім'ї є підвищення педагогічної культури батьків. Піднесення педагогічної культури батьків є самоосвіта – читання психолого-педагогічної літератури з проблем виховання дітей у сім'ї; твори класиків української і світової літератури; добірки матеріалів періодичної преси, де широко представлено роль сім'ї у вихованні дітей.

Поради батькам щодо виховання дітей

ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ

        Розмовляйте з дитиною так, щоб не образити її грубим словом.

     Не говоріть з дитиною зразу ж після вчинку. 

  Умійте вибирати місце й час для серйозної розмови з сином чи дочкою. Зауваження дітям при ровесниках не приносить ніякої користі.

    В розмові з дитиною намагайтесь схилятися до тону порад, щоб було більше прохання, а не категоричних вимог.

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОМАШНЬОЇ ПРАЦІ

Домашня праця – найважливіший засіб виховання дітей. Привчайте дітей до посильної праці.

Хай дитина не зростає черствим споживачем в побуті.

Формами домашньої праці можуть бути самими різноманітними.

ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД

«Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли Вас нема дома.

Як ви одягаєтесь, розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, радієте або сумуєте, як ви відноситесь до друзів і ворогів, смієтесь, читаєте газету – все це має для дитини величезне значення».                                          А.МАКАРЕНКО

БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ ДО ДІТЕЙ

       Батьківська любов до дитини повинна бути розумною.

     Дитина, яку навчали з дитинства лише брати від інших, ніколи не зможе бути добрим батьком або матір'ю, чоловіком або дружиною, вірним другом, гідним громадянином своєї Батьківщини. 

ГРА В СІМ'Ї

          Гра в сім'ї – важливий метод виховання. Частіше спілкуйтеся з своїми дітьми через різні види ігор.

Серйозні і веселі, голосні і тихі, математичні і літературні, спортивні і музикальні – ігри задовільняють потребу дітей у творчості, розвивають їх допитливість, навчають бути чесними, стриманими, уважними, сміливими, підкорятись колективу, допомагати всім.

ЗНАЙТЕ СВОЮ ДИТИНУ

     Щоб правильно виховати дитину, треба дуже добре придивитись, до поведінки дітей, батьки не можуть розібратись в причинах того чи іншого вчинку сина чи дочки. Педагогічна спостережливість – постійна потреба зрозуміти дитину.

    СІМ    БАТЬКІВСЬКИХ  ЗАПОВІДЕЙ

1.     Не вважайте дитину  своєю  власністю  - вона Божа.

2.     Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита,  не в  усьому досягає успіху...

3.     Не очікуйте, що вона виросте сама такою, якою хочете ви, -  допоможіть їй стати  собою.

4.     Запам’ятайте:  найголовніший ваш обов’язок  -  розуміти й втішати. Ви – не суддя, не  приклад для  наслідування , а людина,  на грудях якої можна  виплакатись і у п’ять,  і в п’ятдесят  років.

5.     Не переймайтесь, якщо  не можете  чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не  робите.

6.     Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.

7.     Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона  віддячить вашим онукам.

Значення дошкільного дитинства

У своїх пошуках дошкільна педагогіка керується науковим розумінням того, як відбувається розвиток дитини, що є рушійними силами цього процесу, які чинники впливають на формування людини. Як зауважував український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970), дитинство — це не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. Від того, яким воно було, хто супроводжував дитину в дитячі роки, що увібрали її розум і серце з навколишнього світу, залежать якості її як особистості. За твердженням психологів, у довгий період дитинства людина повинна оволодіти досвідом, здобутим людством у процесі свого історичного розвитку. У зв’язку з цим період «фізичного» дитинства загалом залишається незмінним, а тривалість «соціального» дитинства зростає залежно від зрілості суспільства: чим вищий рівень суспільного розвитку, тим повноцінніше дитинство людини. Дитині, щоб стати людиною, необхідно жити серед людей, виховуватися дорослими, засвоювати набуті за багато віків знання.

Людська природа у дітей виявляється інакше, ніж у дорослих: дитина чутливіша до космічних і природних явищ, максимально активна в освоєнні навколишнього і створенні власного внутрішнього світу. її організм наділений високою здатністю до змін, динамічністю. Діти вразливіші, безпосередніші, емоційніші, ніж дорослі. Усі вияви людського у дитині пов’язані не лише з особливостями її внутрішнього потенціалу, а й із зовнішніми умовами: визнанням дорослих, сприятливим становищем у стосунках із значущими людьми, насиченістю її життєвого простору спілкуванням, враженнями, можливостями творчої діяльності. Отже, природа дитини робить її надзвичайно чутливою до впливів виховання.
Протягом перших шести-семи років життя дитина розвивається надзвичайно стрімко, наслідком чого є грандіозні зміни у її фізичному і психічному розвитку: дитина з безпорадної істоти перетворюється на свідому людину, набуває певних якостей, які в подальшому житті лише розвиваються і вдосконалюються.

Костянтин Ушинський (1824 — 1870) стверджував, що характер людини формується в перші роки її життя і те, що «лягає» на характер у ці роки, стає її другою вдачею. Все, що вона засвоює згодом, не має такої глибини, як те, що засвоєне у дитячі роки.

Роль дошкільного дитинства полягає в оволодінні загальними людськими знаннями, уміннями, у набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, орієнтація у просторі й часі, сприймання, мислення, уява, прилучення до творів мистецтва, формування стосунків з людьми тощо). Пізнаючи навколишній світ, розвиваючись розумово, дитина вчиться спостерігати, робити висновки, порівнювати, узагальнювати, у неї виникає інтерес до пізнання причини явищ, відкриття суттєвих зв’язків між речами.

Дошкільне дитинство забезпечує загальний розвиток, який слугує фундаментом для набуття спеціальних знань і навичок з різних видів діяльності. Усі новоутворення дошкільного віку є не сумою знань, а певним рівнем пізнавальної активності, самостійності, творчості, ставлення до себе і до інших. Сформовані у цей період якості визначають загальний характер поведінки дитини, її ставлення до світу, значною мірою є основою її життєдіяльності у майбутньому.

Психологічні дослідження (Л. Виготський, О. Запорожець, Г. Костюк, Л. Венгер та ін.) довели, що в процесі психічного розвитку дитини відбувається поетапне формування ієрархічної системи психічних якостей людської особистості. Результати цього розвитку залежать від своєчасності формування кожного рівня цієї системи. Тому на противагу концепціям «штучної акселерації» було висунуто концепцію ампліфікації (лат. amplificatio — збільшення, розширення; максимальне збагачення) дитячого розвитку, що ґрунтується на знаннях про особливості кожного етапу дошкільного дитинства. За сприятливих умов життя і правильного виховання у дітей під час виконання різних видів діяльності інтенсивно розвиваються синтетичне сприймання простору і часу, образне мислення, і творча уява — психічні процеси, необхідні не лише дошкільнику, школяреві, а й дорослій людині. Якщо ці процеси не будуть належно сформовані в дошкільному віці, надалі цю прогалину буде важко заповнити, а то й неможливо. Недоліки розвитку в дошкільному віці проявляються в шкільний період, у подальшому житті людини

Отже, дошкільне дитинство є особливо важливим етапом формування особистості, коли закладаються перші зв’язки і відношення, що утворюють вищу єдність суб’єкту — єдність особистості.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДОШКІЛЬНИКА

Розвиток уваги

1.  Для того, щоб підвищити загальну стійкість уваги, подбайте про гігієну розумової праці, освітлення та температуру повітря, відсутність сторонніх звуків.

2.  Враховуйте індивідуальні особливості дітей - нервові й хворобливі діти частіше відволікаються, ніж здорові й спокійні.

3.  Спробуйте навчити дитину такого правила: перед тим, як щось зробити, зупинитися («замри») на 10-15 секунд. Цього часу часто виявляється достатньо для того, щоб помітно   підвищити  продуктивність  діяльності імпульсивної дитини.

4.  Розвивайте довільну увагу - вчіть міркувати вголос.

5.  Учіть відтермінуванню дії (дитина пояснює, що буде робити перед виконанням завдання).

Розвиток пам'яті

1.  Постійно підтримуйте інтерес дитини до навколишнього світу, звертайте увагу на нові об'єкти; називайте те, що дитина сприймає, пов'язуйте сприйняте з її минулим досвідом.

2.  Застосовуйте  методи, які дають змогу розвивати пам'ять на імена, числа, обличчя, запахи, тактильні відчуття.

Особливістю цих методів є:

- якнайбільше яскравості, емоційності;

- візуалізація образів;

- деталізація образів;

- якнайменше логічності.

3. Учіть способам запам'ятовування, таким як повторення, промовляння вголос, опора на вже знайоме, осмислена опора на зовнішні допоміжні засоби (картинки, слова, графічні символи, наочні моделі), смислове групування.

Розвиток мислення

1. Учіть дитину вирішувати інтелектуальні завдання за допомогою дії, заохочуючи ініціативу, стимулюючи допитливість, намагання діяти з різноманітними предметами, бажання дізнаватись про них щось нове.

2.  Знайомство з навколишнім світом повинно супрово-джуватись постановкою простих завдань. Наприклад:

- здогадатись, як скласти, як зібрати із частин ціле?;

- порівняти (більше, менше, довше, коротше і т.д.);

- встановити зв'язки (у теплі сніг тане, вологий пісок краще ліпиться) тощо.

3.  Застосовуйте такі стимулюючі засоби, як повторення задачі, роз'яснення умов, пояснення логіки розумової дії.

4.  Учіть думати самостійно, послідовно розмірковувати, робити висновки.

5.  Розвивайте мовлення дитини в будь-якій розумовій діяльності.

Розвиток уяви та творчих здібностей  

1. Не стримуйте ініціативу дитини і не робіть за неї те, що вона може зробити самостійно, допомагайте працювати незалежно.

2. Не регламентуйте творчу діяльність.

3. Не поспішайте з висновками про результат творчості дитини, формуйте зовнішню безпеку (позитивну оцінку діяльності).

4. Поширюйте досвід створення нових образів. Чим він більший і різноманітніший, тим успішніше відбувається кожна наступна операція в роботі уяви.

5. Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом», покладатися в пізнанні на інтуїцію і ризик, найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.

«Як не треба готувати дитину до школи»

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи пов^’язана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

  - "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

  - У Сашка мама потурбувалася про гідну інтелектуальну підготовку, проте ізолювала від ровесників, аби не навчився малюк на вулиці поганого. Перші ж дні навчання виявили серйозні проблеми у спілкуванні, адаптації до школи.

  - У Христинки батьки-ерудити. В їхній сім’ї є рідкісні вироби мистецтва, колекції монет, велика бібліотека. Починаючи з двох років, дівчинка відвідує музеї, виставки, з п’яти років грає на фортепіано, трошки володіє елементарною англійською. Вона весь час проводить у товаристві дорослих. Її поведінка розкута: вона вміє підтримати розмову, висловити власну думку. Ровесниці їй здаються дурненькими і наївними. Вони ще бавляться дитячими іграшками, а Христинка вже може вести розмову про архітектурні стилі. На моє зауваження щодо того, що в такому віці дуже велике значення має рольова гра, батько дівчинки відповів: "Все життя – гра. Ще награється».

Не знаю, якою буде доля цієї дівчинки, але перший клас виявився серйозним іспитом для всієї сім’ї. Христинка часто хворіла, багато пропускала. Їй важко давалась математика і в класі вона не мала авторитету. Дівчатка її вважали дивачкою. Успіхи в навчанні були посередні. Христинці стало нецікаво в школі. Батьки також помітили, що донька все частіше вдається до симуляції хвороби. Одного разу викривши це, вони відправили дівчинку до школи. Проте Христинка того дня все ж туди не пішла.

Зараз дівчинка відвідує тренінгову групу, в якій вчиться спілкуватися з дітьми. Здається, вона вперше відкриває для себе ровесників (дотепних, безкорисливих, винахідливих, щирих, добрих) і вчиться цінувати людей не лише за їхні знання, а й за чуйне серце, "талановиті руки, добрі справи. А її батьки все частіше з’являються на подвір’ї з півторарічним Олегом, який любить бавитися в пісочниці.

А якщо ваша дитина має якийсь талант? Як тут бути?

Батькам таких дітей раджу тісніше контактувати з психологічними службами, педагогами, що мають досвід роботи з дітьми, котрі наділені неабиякими здібностями. Врешті-решт, ви самі маєте стати педагогами і психологами для своєї дитини. Адже з такими дітьми нелегко і в навчанні, і в побуті. Їхнє нестандартне мислення, заглибленість у проблему, бачення її по-своєму може спантеличити будь-кого. Найлегше - вважати таку дитину вундеркіндом і при цьому нічого не робити. Найскладніше - розвинути її інтелектуальний потенціал, скерувати в належному напрямку, визначивши спектр неординарності, дати розцвісти її таланту.

Вашій дитині незабаром йти до школи.

Сподіваємося, що Ви не припустилися тих прикрих помилок, про які йшлося у нашій розмові. 

Отож, у добру путь вам і вашим дітям!!!